На узвишші неподалік села Гурбинці височіє давній вітряк кінця ХІХ століття. Він стоїть поруч із найстарішим сільським кладовищем, де поховання вже не здійснюють, і сприймається як мовчазний свідок плину часу.
За місцевими переказами, саме на цьому пагорбі похований засновник Гурбинців – козак Гурба. На його честь жителі встановили пам’ятник, а поряд зберігся вітряк, деревина якого, потемніла від вітрів, ніби утримує тепло рук людей, що колись приводили механізм у рух.
Лопаті млина давно не обертаються, однак навіть у спокої вони справляють враження прихованої динаміки. Варто лише підняти погляд, і з’являється відчуття, що крила ось-ось наберуть вітру, загуркоче старий механізм, а на пагорбі знову відновиться звичний ритм сільської праці.
Дерев’яними сходами можна піднятися на другий поверх і опинитися всередині споруди – серед потужних балок, валів і шестерень. У цій тиші виникає ілюзія, що достатньо одного руху, аби весь дерев’яний механізм знову ожив.
Навіть найстарші мешканці села не можуть назвати точної дати спорудження вітряка. Відомо лише, що ще до революції 1917 року він уже функціонував і був головним млином у Гурбинцях.
Першим власником млина був Михей – працьовита й шанована людина. Він загинув під час Першої світової війни, після чого млин перейшов до його дружини. Згодом господарем став Йосип Лещенко, за якого споруда отримала друге життя.
Під час оновлення млин реконструювали та встановили додаткову пару жорен. Якщо раніше за сприятливого вітру за день вдавалося змолоти приблизно тонну зерна, то після змін продуктивність зросла майже у півтора раза.
Після смерті Йосипа роботу млина продовжив його син Федір Йосипович, який водночас був колгоспним пасічником. З часом потреба в такому способі помелу зникла – вітряк замовк, а крила остаточно зупинилися.
У 2018 році споруду відреставрували: укріпили крила й галереї, замінили сходи, провели фарбування. Втім, вплив погоди дався взнаки – двері другого поверху більше не зачиняються, всередину потрапляє волога, а поручні галереї розхиталися, що робить перебування там небезпечним.
Попри це, вітряк залишається не просто архітектурною спорудою. Для Гурбинців він є символом пам’яті та коріння – тихим голосом минулого, який і сьогодні височіє над селом, очікуючи свого нового вітру.