Ніжинець Сергій Щербак, відомий побратимам під позивним «Писар», служить медиком у 158-й окремій механізованій бригаді. Під час розмови він справляє враження військового з філософським поглядом на життя та службу.
«Мене визнали непридатним, але я зарядив карабін і поїхав з хлопцями»
Сергій розповідає, що до початку повномасштабного вторгнення працював у Ніжині, займаючись монтажем та ремонтом газового обладнання. 24 лютого 2022 року він прокинувся від вибуху на місцевому аеродромі, який знаходився зовсім поруч із його домом. Так він усвідомив, що почалося вторгнення.
За його словами, ще у 2014 році комісія визнала його непридатним до служби за станом здоров’я, тож у 2022 році він не звертався у ТЦК. Проте вдома мав мисливський карабін 7,62 з офіційним дозволом. Сергій каже, що просто зарядив зброю, взяв її з собою, сів у машину та вирушив разом з іншими чоловіками на околиці міста в очікуванні подій, не маючи чіткого розуміння, що відбуватиметься далі.
Згодом їхній невеликий загін зарахували до роти охорони Ніжинського РТЦК та СП. Воїни тримали позиції біля Ніжина. Попри авіаудари та жертви у місті, російські війська не зайшли всередину, хоча намагалися оточити його.
Після певного часу Сергія призначили командиром відділення розвідгрупи. Після звільнення північних областей він ніс чергування на посту в Бахмачі, а пізніше потрапив до зенітно-кулеметного батальйону. Зрештою, за його проханням, командування запропонувало вакантну посаду в бойовій бригаді, де він служить нині.
Медична рота: турнікети – не єдине завдання
Фельдшер евакуаційного відділення, Сергій підкреслює, що зараз перебуває на полігоні як черговий медик під час тренувань. Він пояснює, що обсяг його роботи значно ширший, ніж лише турнікети та евакуація поранених.
Серед прибулих новобранців трапляються військові з різними станами здоров’я, а інколи й вродженими вадами. Він допомагає їм адаптуватися, супроводжує на обстеження, пояснює незрозумілі моменти й надає необхідну медичну підтримку. Сергій згадує, що деякі бійці раніше фактично залишалися без належної медичної уваги, тому головним завданням було відновити їх і повернути до строю.
Він зазначає, що медик часто працює не тільки з тілесними травмами, а й із психологічними, адже психіка військового також зазнає навантаження. На його думку, уміння знаходити спільну мову, ділитися власним досвідом і підтримувати бійців у різних ситуаціях допомагає виконувати обов’язки ефективніше. Результат роботи, каже він, помітний тоді, коли боєць, який учора хворів, уже повертається до нормального стану.
«Перемога – це сукупність маленьких кроків, які долаєш сам»
Сергій описує своє розуміння перемоги як процесу, що складається з багатьох маленьких досягнень. Він переконаний, що перемога не обмежується якоюсь датою чи конкретною подією, адже кожна людина має власний шлях до неї.
«Перемога – це не те, що в переважній більшості під цим люди розуміють – якась окрема дата чи якась подія, що трапилася. Все базується на сукупності невеличких перемог. У кожній людині вона є, ця перемога. Щоб її отримати – треба просто переступити те, що ти не можеш нібито зробити. А ти це переступив. Це і є перемога. Хай навіть невеличка. І вона веде до загальної, спільної перемоги».