На Чернігівщині триває краєзнавчий проєкт «Легенди про походження назв міст, селищ і сіл Чернігівщини», ініційований обласним центром народної творчості. Він досліджує, як історичні події, родинні прізвища та місцеві перекази вплинули на формування топонімів. Черговий випуск присвячено селам Козелецької громади — Білейкам, Бобруйкам та Патютам.
Село Білейки: слід чумаків із Тарасова
Білейки — адміністративний центр старостинського округу, розташований за три кілометри на північний захід від Козельця. До нього входять також села Кривицьке, Новики, Опеньки, Тарасів та Шами.
Історія Білейок розпочалася у другій половині XVII століття, коли сюди переселилися мешканці сусіднього Тарасова. Вони займалися чумацтвом і прагнули знайти зручніше для торгівлі місце, оскільки рідне село було оточене лісами й болотами. Серед переселенців були Єрофій Білейченко та брати Білейки — Іван, Кузьма й Чишка. Їхні прізвища і дали назву новому поселенню.
У 1718 році гетьман Іван Скоропадський передав Білейки у власність Козелецькому магістрату. Тоді тут мешкали 39 людей у п’яти дворах. За переписом 1766 року кількість дворів зросла до дев’яти, а населення — до 53 осіб.
У ХХ столітті село розбудовувалося: з’явилися двоповерхова школа, дитсадок, будинок культури, бібліотека та фельдшерсько-акушерський пункт.
Село Бобруйки: шлях від бояр до козаків
Бобруйки — центр старостинського округу, до якого входить також село Булахів. Знаходиться за вісім кілометрів на південний захід від Козельця, поруч із трасою Київ – Нові Яриловичі.
Археологічні знахідки свідчать, що перше поселення в цій місцевості існувало ще за доби Київської Русі. У 2001 році під час підготовки котловану під будівництво церкви Різдва Богородиці будівельники натрапили на давній курганний могильник.
Сучасна історія села починається в XV–XVI століттях, коли тут з’явився хутір, закладений родинами Бобруйків і Горячків. Назва села походить від прізвища першопоселенців — Бобруйків. Під час національно-визвольної війни середини XVII століття ці бояри долучилися до козацького війська.
У другій половині XVIII століття Бобруйки активно розбудовувались. За переписом 1766 року в селі вже була церква Різдва Богородиці зі шкільною дяківською грамотою для дітей козаків. 1803 року на місці старого храму збудували нову дерев’яну церкву, яку зруйнували в 1935-му. У передвоєнний період в селі відкрили клуб і бібліотеку.
Село Патюти: прихисток для козака-втікача
Село Патюти — центр старостинського округу з селами Будище, Гладке та Сморшки. Розташоване за 18 кілометрів від Козельця на болотистій, колись вкрита очеретами, території.
За переказами, село бере початок із 1660 року. Його назва походить від імені першого поселенця — козака Патюти. За легендою, він переховувався від переслідувань і оселився на найвищому пагорбі, де згодом звів церкву.
Особливістю села було те, що тут мешкали переважно вільні козаки. У 1890 році місцева громада власними коштами побудувала дерев’яну церкву заввишки 28 метрів. Вона проіснувала до 1962 року.
Через чотири роки після появи церкви, у 1894-му, в Патютах відкрили школу з дерев’яним корпусом і цегляним фундаментом. У 1920-х роках тут працювали 28 вітряків, крупорушка, кузня й маслобійня. У 1930-х роках звели млин, парову машину та зернові комори. 1960 року в селі відкрили великий клуб на 350 місць з кіноустановкою та бібліотекою.