Організація українських націоналістів у 1930-х роках стала об’єднуючим рухом для патріотів із усіх регіонів України. Незважаючи на міфи про «галичанське походження» ОУН, факти підтверджують всеукраїнський характер її формування та діяльності.
Історія створення та об’єднання молодіжних рухів
Засновниками ОУН стали різні націоналістичні організації, які існували ще до її офіційного утворення. Так, Група Української Націоналістичної Молоді (1922-1928 рр.) формувалася на 70% з галичан і 30% з наддніпрянців, а Леґія Українських Націоналістів (1925-1928 рр.) спочатку складалася виключно з наддніпрянців, до яких згодом приєдналися представники західноукраїнських земель.
Ще до створення ОУН у 1927-1928 рр. ЛУН і ГУНМ об’єдналися в Союз Організацій Українських Націоналістів. Програмні документи цих структур мали чіткий загальноукраїнський, соборницький характер.
Водночас Союз Української Націоналістичної Молоді (1926-1929 рр.), сформований на Галичині, складався переважно з місцевих патріотів. Українська Військова Організація (1920-1933 рр.) об’єднувала колишніх воїнів Армії УНР та Української Галицької Армії, більшість яких походила із західноукраїнських земель.
Перший Конгрес ОУН і принцип соборності
На Першому Конгресі ОУН у Відні (28 січня – 3 лютого 1929 р.) делегати проголосили: «Першим зав’язком та переємником завдань українського націоналізму є покликана до життя Конгресом Українських Націоналістів, Організація Українських Націоналістів, побудована на засадах: всеукраїнства, надпартійності і монократизму».
Ідея політично-правної організації для створення Української Самостійної Соборної Держави стала центральною у всій діяльності ОУН. Серед керівних членів Проводу Українських Націоналістів майже 64% становили наддніпрянці – Дмитро Андрієвський, Дмитро Демчук, Леонід Костарів, Микола Капустянський та інші.
Внесок уродженців Чернігівщини
У формуванні ОУН брали участь патріоти з Чернігівщини. Максим Загривний із Козла (нині Михайло-Коцюбинське) – старшина Армії УНР, політичний діяч і поет – активно пропагував ідею єдиної соборної націоналістичної організації.
Володимир Мартинець згадував Загривного серед тих, кого «з правдивою радiстю ми вiтали кожного нового спiвробiтника й автора».
Як делегат від ЛУН на Першому Конгресі Загривний виступав із доповіддю «Лiтература й мистецтво України» та відстоював однорідну систему трудової школи майбутньої держави. Він активно брав участь у дискусіях ідеологічної комісії, демонструючи лідерські якості.
Ще один представник Чернігівщини – Євген Онацький із Глухова – став уповноваженим ПРУН в Італії, а Осип Твердовський із Ніжина керував українськими націоналістами у Люксембурзі та Франції, підтримуючи місцеві організації і допомагаючи співвітчизникам.
Соборність понад регіональні межі
Таким чином, ідея соборності України не була лише декларативною. Вона проявлялася у складі засновників ОУН та їхній діяльності на всій території країни. Російські твердження про «галичанське походження» організації не відповідають історичним фактам і є сучасною інформаційною маніпуляцією.
Пам’ятаємо та відзначаємо внесок усіх, хто будував український націоналістичний рух, від Наддніпрянщини до Галичини, задля незалежної та соборної України.