Народна вишивка Чернігівщини зберігає пам’ять про століття. Один із таких експонатів — набожник «Каченамі», датований 1910-ми роками, виготовлений на фабричній лляній тканині «парусін» із рослинним орнаментом переважно чорного кольору з червоними вкрапленнями.
Цей візерунок, знаний як «брокарівський», був поширений у регіоні та залишився в пам’яті багатьох поколінь. Лляна тканина, хрестикова вишивка, крайова мережка «прутік» — усе це робить набожник унікальним витвором народного мистецтва, хоча частина колориту втрачена з часом.
У селах Чернігівщини шанували Митрофана Воронезького та Тихона Задонського. Образи святителів часто зустрічалися в хатах тих родин, де хтось носив ім’я одного зі святих, вважаючи його небесним покровителем. До сьогодні подібні образи зберігаються у Спасо-Преображенському соборі Чернігова та у родині нащадків Митрофана Кулиби в селі Шибиринівка.
Палажка, донька Петра Петровича та Марини Микитівни Дєдющенків, мала двох сестер — Зіновію та Агафію. Перший її шлюб з колишнім солдатом Іваном Грищенком тривав недовго — чоловік помер від застуди, а двох малолітніх дітей здолав «дєхтєрик». Через рік Палажка вийшла заміж за коваля Феодосія Федорка, і всі три сестри жили поруч, на одному кутку села.
Саме у цій хаті сталася епізодична пригода, що могла мати трагічні наслідки. Гнат, чоловік Гапи, вирішив пожартувати й обережно переклав сплячого Миколку з колиски під піл. Палажка, не побачивши дитини на місці, у паніці кинулася по хаті, упала навколішки перед образами та голосно взивала:
— Ой, Боже ж наш! Циганнє вкралі!
Реакція була миттєвою, і Гнат ледь не постраждав від кулаків своячениці. Згодом все владналося, а родинні стосунки налагодилися.
Та життя не було довгим для родини. Першою хвилею епідемії тифу померли двоє синів Гната, невістка та внученя. Друга хвиля забрала самого Гната та його дружину Агафію. Миколка зник безвісти під час масових репресій. Палажка пережила другого чоловіка, втратила дітей: старший син Семен загинув у німецькому полоні.
Удова Палажка скиталася з донькою Алексу та родиною Федори по чужих хатах і померла в 1945-му році, залишивши по собі пам’ять про складне життя і багатство народної культури, що втілилося у вишивці «Каченамі».