У Бремені пройшла фотовиставка «Тихі героїні», де представили історії українських матерів та дружин загиблих, полонених і безвісти зниклих через повномасштабне вторгнення РФ. Серед них — Наталія Гавриленко з Чернігівщини, яка майже два з половиною роки чекає на повернення сина Павла.
Виставка тривала з 21 листопада до 12 грудня. 12 світлин розповідали про жінок, які втратили близьких через війну. Кожна фотографія супроводжувалася історією та QR-кодом для перегляду інтерв’ю німецькою мовою.
«Мені хотілося донести до німецького суспільства весь той біль і ту ситуацію, яка насправді відбувається в Україні. Розповісти про те, що в нас дуже багато безвісти зниклих та полонених, але країна-агресорка не дотримується Женевських конвенцій», — розповідає Наталія Гавриленко.
Жінка додала, що активно спілкується зі звільненими з полону, допомагає їм та виступає за полегшення умов утримання для тих, хто залишився у російських тюрмах.
Павло — 26-річний уродженець Чернігова. Змалку він захоплювався туризмом та спортивним орієнтуванням, а у школі вже судив змагання і займав призові місця. Після вступу до НУ «Чернігівська політехніка» на факультет туризму вирішив залишити навчання і піти служити у військо, незважаючи на другу групу інвалідності через попередню травму хребта.
«Він мені телефонує і каже: “Мамо, де мій військовий квиток? У квартирі чи у бабусі?”. Я кажу: “У тебе друга група інвалідності”. А потім кажу: “У теробороні тебе з паспортом візьмуть”», — згадує Наталія.
Спочатку Павло обороняв Чернігівщину, пізніше його перевели на Донеччину, де він служив у 58-й, а потім — у 60-й бригаді. У липні 2023 року він зник безвісти на Донеччині.
«Мені говорили, що він загинув, але витягнути не змогли, бо далеко від лінії фронту, від евакуації далеко. Також говорили, що його землею прикинуло. У всіх були якісь розбіжності. І через ці розбіжності я не втрачаю надії», — каже Наталія.
Наталія створила об’єднання родин безвісти зниклих і полонених 60-ї бригади, щоб координувати зустрічі з представниками влади та підтримувати звільнених з полону.
- Організовує зустрічі для родин безвісти зниклих;
- Допомагає звільненим з полону адаптуватися до життя після повернення;
- Поширює інформацію про безвісти зниклих та полонених.
Для Наталії виставка в Бремені стала можливістю голосно заявити про біль українських родин і привернути увагу міжнародної спільноти до проблем, що залишаються невирішеними в Україні через війну.